Алла Тимчак -Sandplay терапевт, психолог

Алла Тимчак  -Sandplay терапевт, психолог

Вітаю вас на моєму блозі!Welcome to my blog!

Відкрита до співпраці з усіма, хто займається питаннями відповідального батьківства, підготовки до партнерських пологів,пропагуванням екологічного грудного вигодовування,раннім розвитком дитини, сімейним консультуванням./I am eager to cooperate with anyone who deals with issues related to responsible parenthood, partner birth preparation, promotion of ecological breastfeeding, early development of children and family counseling.

пʼятниця, 24 травня 2013 р.

Школа мами і тата

 Свідоме батьківство починається з усвідомлення себе батьками, своєї ролі, завдань, відповідальності, тих моральних бонусів, які приносить батьківство - любов, радість, щастя.

Чергове заняття Школи мами і тата відбудеться  в неділю 9 червня
 ( центр " Бебіко".Індивідуальна  психологічна підготовка до партнерських пологів, а також  групове лекційне заняття. Попередній запис  097 572 98 77)

субота, 18 травня 2013 р.

Піскова терапія (газета "20 хвилин")


 

Тернопіль: психотерапевти з Німеччини люблять українців

Іноземні фахівці вважають, що люди загалом здатні багато чого навчитися. Однак навіть якщо вони щось засвоїли, це ще не означає, що дійде до реалізації

Не варто ставати цілком схожими на німців, радять українцям психотерапевти із Ульма – міста, відомого як батьківщина Альберта Ейнштейна.
Західне суспільство – надто індивідуалістичне. І через це багато втрачає. У цьому переконані психотерапевти з Німеччини: Ульріка Гінш (Ulrike Hinsch - лікар-педіатр, психотерапевт, навчальний тренер з піскової психотерапії, член міжнародної асоціації піскової ігрової психотерапії) та Анке Зайтц (Anke Seitz - психолог, психотерапевт, юнгіанський психоаналітик, навчальний терапевт із піскової психотерапії, член міжнародної асоціації піскової психотерапії).
Нагадаємо, вони нещодавно проводили у Тернополі семінар для психотерапевтів зі всієї України. Йшлося про піскову терапію та її застосування у роботі з дітьми. Але наша розмова із психологами не обмежилася суто цією темою.
На помилках вчаться не всі
- У мене до вас лише сім запитань…
Анке Зайтц: О, дуже хороше число! Слухаємо вас…
- Кажуть, люди не змінюються: те, що любили і ненавиділи сотні й тисячі років тому, люблять і ненавидять тепер… І помилки роблять ті ж самі. Ви згодні?
Анке Зайтц: Якось мірою ви маєте рацію. Дуже велике значення у нашому життя мають  традиції та стереотипи. Але люди впродовж історії змінюються. Вони здатні багато чого навчитися. Однак навіть якщо вони щось засвоїли, це не означає, що вони його реалізують…
Наприклад, кожна людина знає, що корисно їсти, а що – ні. Але багато людей нині вживають не те, що повинні були б їсти. Так, помилки нас учать, але цей процес не автоматичний…
Ульріка Гінш: Існує не лише інтелектуальний рівень. Так, у нас є частка духовного, але є також інстинкти. Адже, за великим рахунком, ми не далеко втекли від рептилій. Ось тому я сьогодні маю настрій з'їсти рулетики з рибою і я їх їм, хоча напевно цього робити не слід. Це доводить, що ми маємо можливість навчатися, але не завжди її використовуємо. Тому й немає впевненості, що ми всі уроки візьмемо до уваги і використаємо шанси, які дає життя.
- Які ж риси характеризують людину сучасну?
- Анке Зайтц: Філософське запитання… На цю тему можна дуже довго дискутувати. Ми у своїй роботі маємо справу із внутрішнім світом людини, тому не можемо знати про неї все. Але одне знаємо точно: людська душа є невідривною від душі всього світу.
Ульріка Гінш: Звісно, цього фактору відкидати не варто. Адже людина постійно живе у певному середовищі. Вона впливає на світ. І цей світ змінюється. Він завдає зворотного впливу на людину. Це безперервний процес взаємодії – упродовж всієї своєї історії людства. Причому людина і 100, і 1000 років тому мала одне і те ж завдання – пристосуватися до того середовища, в якому змушена існувати та повинна виконати певну місію…
Треба звикнути до правил
- Невже поява численних технологій нас не змінила?
- Ульріка Гінш: Однозначної відповіді на це запитання не існує. Адже технології здебільшого значно полегшили наше життя. Скажімо, мобільний зв'язок зробив спілкування між людьми набагато зручнішим. Через Інтернет і соціальні мережі відбуваються навіть транснаціональні контакти – між жителями різних країн, навіть різних континентів. Причому для цього не треба навіть виходити зі своєї кімнати. При цьому ви спілкуєтеся саме з тим, з ким хочете, в той час, коли хочете… Отже, можливостей дійсно ми отримали більше. Але в цьому криється дуже серйозна небезпека.
Анке Зайтц: Рівень розвитку технологій не лише знищив кордони. Здобутки цивілізації призвели до того, що люди втратили межі, в яких досі існували. Згадайте бодай комп’ютерні ігри. Надмірне захоплення ними, особливо у дитячому та підлітковому віці, може призвести до серйозної небезпеки. Молода людина для самоусвідомлення потребує певних кордонів, обмежень. Але в сучасному світі цього немає.
Скажімо, раніше дитина мала запитати дозволу у дорослих на дзвінок в іншу країну чи листування із незнайомцем. Тепер у цьому потреби немає. Світ – відкритий, але чи готова дитина сприймати його адекватно? Насправді, відчуття відсутності кордонів – лише ілюзія. Меж немає лише у віртуальному світі. Якщо дитина цього не усвідомить, вона рано чи пізно "розіб'ється" об реалії. Адже межі та кордони існують у реальному світі досі.
Ульріка Гінш: Чому ми наголошуємо на цьому? Та тому, що у процесі розвитку підлітки мусять дізнатися правила існування цього світу і звикнути до них. Це особливо важливо для юнаків. Відсутність кордонів може спричинити у них розвиток нарцисизму. Вони можуть вирішити, що їм дозволене все! А думка, що ти – суперсильний і здатен на все, здатна і до великої біди довести. Можна цілком втратити опору, грунт під ногами.   
- Проблема батьків і дітей набула через це нових рис чи ні?
- Анке Зайтц: Так, це дійсно сталося. Адже якщо світ навколо нас змінюється, то і ми – теж… У сучасній науці існує поняття "евігенетика", тобто - еволюційна генетика. Учені виявили, що внаслідок розвитку людини може змінюватися структура її мозку. Це відбувається по-особливому: під впливом внутрішнього налаштування людини в її мозку здатні виникати нові зв’язки між нейронами – такі, яких не було досі. А можливість внутрішнього розвитку закладена в нас від народження. Завдання батьків – не "вбити" цю здатність у дітях...
Ульріка Гінш: Не так давно у психології виникло поняття "утистичне суспільство". Тобто сучасні люди настільки замкнені на собі, що їх уже зовсім не цікавить  те, що відбувається навколо, стається з іншими. Кожен живе лише для себе. Не вміє розвиватися, взаємодіючи з оточенням. Це врешті призводить до повної відсутності "живих" стосунків. Телевізор, перед екраном якого вся родина збирається разом, це – зовсім не те, що пісочниця, біля якої зустрічається терапевт і клієнт. Саме тоді нам відкриваються дивні речі…
Людина не може розвиватися, коли вона не будує стосунків. Вона тоді не здатна до прояву креативності. Нагадаю, цей термін можна розкласти на два слова, які означають латиною "зростання" та "образ". Тож якщо немає "живих" стосунків, то відбувається лише зовнішній ріст. Внутрішнього розвитку власного "я" ми не спостерігаємо. Тому при заміщенні взаємин між дітьми і батьками якимись технічними засобами, поля для творчості не виникає.
Звісно, родину складають різні люди: у батька – один характер, у матері – інший, у дітей – також свій. Але ці риси вдало поєднуються, якщо між усіма є розуміння. 
"Ви – відкриті, сердечні люди…"
- Ви не будете сперечатися, що між нордичним німцем та емоційним українцем є різниця…
- Ульріка Гінш: У вашому запитанні є раціональне зерно, але не варто сприймати все надто однобоко. Гляньте нас: ми – німкені, але ми – різні…
Анке Зайтц: Із погляду психотерапії, не можна сказати, що між українцями і німцями є якась суттєва різниця. Адже загальнолюдські цінності у нас – однакові. Тому відмінності можна знайти хіба що, аналізуючи міжкультурну психологію. Типові психологічні характеристики підходять усім, незалежно від національності. І тут навіть не настільки має значення, де ви виросли і живете, як те, як ви даєте раду своїм і чужим елементам, які є всередині вас. Усі психологічні норми, які підходять німцям, підходять і українцям… Решта – стереотипи.
- Що ви порадили б нам, українцям?
Анке Зайтц: У жодному разі не ставайте схожими на німців! Німці працюють від зорі до зорі. Наше суспільство – суспільство крайніх індивідуалістів. У нас набагато важче налагодити спілкування з незнайомцями, якщо ви, наприклад, прийшли у клуб відпочити. Усі присутні існуватимуть наче самі по собі. Натомість ви вмієте гуртуватися. Через це навіть проводити семінари в Україні легше. Відразу створюється певне коло людей зі спільними інтересами, думками…
Ульріка Гінш: Стереотипи вже давно не мають жодного права на існування, адже ми всі різні! Навіщо навішувати ярлики, які не виправдовують себе. Сприймайте людей такими, якими вони є. Ця фраза не нова. Нагадаю, у древньогрецькому храмі у Дельфах зберігся напис – фраза філософа Сократа: "Будь тим, ким ти є!". Кожен з нас проходить свій шлях розвитку. І це – дуже добре! Це природно, якщо із дитини, яка обрала власний шлях, виростає повноцінна особистість. 
Які риси характеру українців найбільше припали вам до душі?
- Анке Зайтц: На жаль, я надто мало тут була, але може сказати, що ви "підкуповуєте" своїм дружнім ставленням до іноземців. Ви – здебільшого колективісти, а не індивідуалісти. У мене навіть склалося враження, що для вас звичним і природним є перебування в гурті. А відтак – ви легше комунікуєте, знаходите між собою спільну мову.
Утім, особистісні якості, які більше проявляються в індивідуалістичній – німецькій культурі, - не є зайвими. Просто потрібен баланс у всьому. Тож маєте шанс знайти золоту середину…
Ульріка Гінш: А мені видалося, що ви – дуже відкриті, сердечні люди. Хоча того, що ви – емоційніші, я не помітила…

Коментар
Владислав ГАЗОЛИШИН (41 р.), психотерапевт-груповий аналітик, член Асоціації психотерапевтів і психоаналітиків України:
- Коли ми робимо помилки у дитинстві, нас за це карають, але зазвичай не пояснюють, як можна вийти з тієї ситуації. Отже, виходить так: сталася помилка, вона спричинила покарання і - все. Якщо перебігу подій не змінити, вірогідність того, що людина впродовж життя постійно ставатиме на ті ж граблі, є дуже високою. Бо та помилка не є пережитою, тобто усвідомленою. Виходу із ситуації дитині ж ніхто не підказав і правильного шляху – теж. Тож помилка у голові так зафіксується, що буде повторюватися.
Той важкий момент варто було пережити, наповнивши його емоційним змістом. Лише тоді людина здатна ситуацію "відпустити", а відтак – помилку більше не повторювати. Для того і потрібна терапія. Психотерапевти не вчать, але вони здатні підказати правильний шлях.
Довідка
Ульм (нім. Ulm) — місто в Німеччині, в землі Баден-Вюртемберг, на річці Дунай, приблизно за 90 км на південний схід відШтутгарту і 140 км на північний захід від Мюнхена. Населення - близько 120000 чоловік. Ульм - адміністративний центр району Альба-Дунай. Відомий ще із 854 р., має багату історію. Із XIII століття - імперське місто. Крупний економічний, науковий і промисловий центр.
Поняття "терапії піском" запропонував ще Карл Юнг - психотерапевт, засновник аналітичної психотерапії. Основний принцип "терапії піском" полягає у використанні піску, води і спеціальних атрибутів (дерев’яного ящика чітко визначеного розміру – пісочниці та набору дрібних іграшок).
Перший досвід використання піскової терапії стосувався дітей із мовленнєвими, інтелектуальними, афективними та поведінковими порушеннями, як невербальний вид терапії з метою дати відчуття безпеки знаходження у середовищі. Тепер цей метод використовують без будь-яких обмежень для усіх: і дорослих, і дітей (від 3 років).
У ході творчої гри з піском активізуються самозцілюючі резерви дитячої психіки. Пісок поглинає негативну психічну енергію людини, стабілізує її емоційний стан і гармонізує психоемоційне самопочуття дитини.
Психотерапевти із Ульма, що у Німеччині, Анке Зайтц (зліва) та Ульріка Гінш – надзвичайно прості та приємні у спілкуванні. Коли вони відповідали на запитання, було помітно, що жінки давно працюють разом – продовжували думки одна одної
Ось так виглядає з висоти пташиного польоту місто Ульм, відоме ще із 854 р. У Західній Європі цю місцину часто порівнюють із французькою Сорбоною, адже там - кілька університетів.


понеділок, 13 травня 2013 р.

Криза трьох років



На травневі вихідні поїхала в Крим. Ні, не на відпочинок - до внука в гості. Батьків Марка в ці дні не було в місті. Отож я з ентузіазмом  приступила до обов"язків бабусі. В мене було кілька ідей щодо урізноманітнення вільного часу. Я очікувала, що Марк зацікавиться виготовленням кольорового тіста. Насправді, його це мало хвилювало, що там запланувала бабуся. В результаті  тісто робила я сама, а внучок лише сміявся і втікав з кухні. Коли тісто було готове, я запропонувала щось зліпити, але Марк знову проігнорував мою пропозицію. Я взяла піднос  з тістом  в іншу кімнату, куди в цей час  побіг Марк, і показала, як багато цікавих речей  можна зліпити з кольорового тіста, як це ми робимо з малюками у Школі мами і тата. Але внук лише хитро посміхався і займався улюбленою справою - стрибками з дивана. Потім змилосердився і кілька разів занурив пальчик у тісто. Отака-то  в нас арт-терапія з внучком вийшла.
Наступного дня пішла  з внуком у Ботанічний сад, сподіваючись застати  цвітіння сакури. Проте вона, як виявилося, вже відцвіла. Марк і тут знайшов собі розвагу -піднімав з землі цвіт і підкидав вгору. І це продовжувалося хвилин двадцять. Іншого разу в парку він сів на землю і почав  підкидати камінчики вгору. Ніякі  вмовляння не допомагали. Поки не награвся годі було відірвати його від цього заняття.
 В цей період в дитини зароджується усвідомлення власного "Я". Малюк все частіше починає наполягати на своєму, вдається до істерик та маніпуляцій. Це пояснюється дуже просто: дитина випробовує світ на міцність. А що робити батькам, коли терпець, здається, остаточно увірвався? Просто прийшов час іншого рівня взаємодії зі своїм малюком.
Якщо вас цікавлять питання раннього розвитку дитини, формування її психіки в цей період, приходьте  з дітьми на наші групові  та індивідуальні занняття в Школу мами і тата.